Запсонь – село з давнім минулим та туристичним сьогоденням

Запсонь (населення - 1800 чол., площа 4,5 км.кв) - село в 24 км від районного центру, межує із селом Косонь, знаходиться в 4 км від міжнародного пункту перетину державного кордону «Косонь-Барабаш».

В селі Запсонь знаходиться залізнична станція «Косини», що може ввести в оману немісцеву людину, яка подорожуватиме поїздом.

Вирішить, що це й є та сама славетна «термальна» Косонь, а виявиться, що до неї ще кілька кілометрів. Близькість до оздоровчо-туристичного комплексу «Косино» зробило з далекої провінційної Запсоні популярне туристичне село.

Минулої осені, будучи там по справах, я був здивований кількістю оголошень в вікнах та на воротах, які пропонували в оренду вільні кімнати або цілі дома. В інтернеті пропозицій зняти житло в Запсоні також чимало.

Однак, на жаль, окрім відвідин термального комплексу, робити в селі особливо немає чого. Хіба що просто розслаблятися в сільській тиші – і, вочевидь, багатьом такий відпочинок подобається.

Запсонь добре відоме археологам та любителям стародавньої історії. Адже на території села в 1973 році вчені з Інституту археології Академії наук УРСР відкрили урочище з трьома різними «культурними шарами». Археологи датували їх епохою пізнього палеоліту (30-20 тисяч років тому), неоліту (V тис. до н.е.) та міді (IV тис. до н.е.). Урочище з назвою Ково-Домб знаходиться в півтора кілометрах на південний схід від села, на куполоподібному пагорбі заввишки в три метри, що піднімається над болотистою місцевістю.

Тут знаходиться цінна археологічна пам’ятка – городище одного з найдавніших відомих укріплень на території України та найдавнішого укріпленого поселення на території Закарпаття. Часом виникнення цього поселення вважається період від кінця 5-го до початку 4-го тисячоліття до нашої ери. Поселення можна вважати унікальним в своєму роді для України, хоча подібні йому є в сусідніх регіонах, зокрема, в Угорщині, Словаччині та Румунії.

Його було засновано в період виникнення перших поодиноких поселень в Карпатському регіоні, коли під час міграції племен общини, що вже осіли, мусили захищатись від постійних загроз кочівних общин.

За дослідженнями археологів, городище в урочищі Ково-Домб займало площу біля двох гектарів у вигляді кола, захищеного двома кільцями огорожі, між якими був виритий рів глибиною до двох метрів. Всередині укріплення знаходились дві «вулиці» з напівземлянок, які утворювали хрест.

При розкопах були знайдені черепки керамічного посуду, знаряддя праці з кремнію, кістки домашніх тварин. За висновками археологів, люди з поселення розводили корів, овець, кіз та свиней, займалися полюванням та першими ремеслами (гончарством, виготовленням кам’яного інструменту). Городище було досліджене радянськими археологами в два етапи – в 1973-1975 рр. та 1982-1991 рр. Під час другого етапу в ході низки польових сезонів під керівництвом Михайла Потушняка городище було повністю розкопане, досліджено 2.000 квадратних метрів його площі.

Перші письмові згадки про Запсонь датуються 1271 роком, де село згадується як королівський маєток. В грамоті 1388 року фігурує як «Сабсол» (Sabsol). Відомо, що певний час селом володіла родина з прізвищем Забсолі (Zabszoli), в іншому написанні – Запсоні (Zapszoni), зокрема, в переліку прізвищ шляхетних родин, наближених до короля, фігурували Янош (1507 р.), Іштван (1513 р. ) та Серафін (1519 р.) Запсоні. Достеменно невідомо, чи виникла назва села від цього прізвища, або навпаки. Після згасання цієї родини селом володіли одночасно кілька землевласників - Матучінаї, Тарцаї, Буда та Лоньої. В 1566 році село було знищене татарським набігом.

В XVI столітті населення села перейшло в реформатство, і можливо, до татарського набігу вже мало свою дерев’яну церкву, яка була знищена.

В 1797 році в селі вирішили побудувати кам'яну церкву, будівництво тривало до 1803 року, здійснювалось коштами громади за допомогою родини землевласників Лоняї. Церква має характерні риси класицизму. В 1802 році мукачівський художник Амбруш Шандорхазі виконував в храмі настінну розпис, намалювавши кілька фресок. Ремонт церкви відбувся через 100 років після будівництва. Під час першої світової війни з храму був конфіскований бронзовий дзвін. З 1797 року ведеться метрична книга села.

Церква внесена в перелік Пам’яток архітектури місцевого значення.

Біля церкви в 1991 році встановлено меморіальний пам’ятник на честь односельчан, загиблих у Другій світовій війні та жертвам сталінського режиму.

Цікавою будівлею, зведеною близько 1950-х років, є приміщення залізничної станції «Косини». До слова, саме село в радянський час (з 1946 по 1992 роки) називалось «Заставне», допоки йому не повернули історичну назву.

В центрі села знаходиться будинок культури, збудований в 1960-х роках, з фасадом, оздобленим в стилі соцреалізму. Нещодавно відремонтована будівля набула елементів традиційної угорської архітектури.